Глаукома

Первинна відкритокутова глаукома — прогресуюче захворювання з періодичним чи стійким підвищенням ВОТ, порушенням поля зору та зі структурними змінами у диску зорового нерва (ДЗН) — глаукомна нейрооптикопатія. 

Доведено, що виявлення глаукоми на ранніх стадіях та призначення адекватного лікування сприяють сповільненню патологічних процесів і допомагають зберегти зір на роки.

До чинників ризику розвитку захворювання належать: загальні — вік
старше 40–60 років), обтяжений сімейний анамнез (глаукома у родичів),
цукровий діабет, артеріальна гіпотензія, гіпотиреоз, захворювання сполучної
тканини, порушення обміну речовин, факоматоз, ретинопатія недоношених,
прийом стероїдів тощо; місцеві — коливання рівня ВОТ, псевдоексфоліації,
пігментна дисперсія, ектопія кришталика, відношення діаметра ескавації до
діаметра ДЗН тощо.

Діагностику глаукоми проводять на вторинному рівні медичної допомоги.
Сімейний лікар збирає скарги та анамнез пацієнта, перевіряє гостроту зору
(візеометрію) та рівень ВОТ (за наявності навички) і за підозри направляє
його до офтальмолога. Діагноз має ґрунтуватися на даних діагностичних
наборів з урахуванням параметрів іншого ока.

До оптимального діагностичного набору лікаря-офтальмолога входять:
оцінка ВОТ (тонометрія), стану кута передньої камери (гоніоскопія), поля зору
(периметрія), голівки зорового нерва та шару нервових волокон (офтальмоскопія та візуалізацій ні інструменти: гейдельберзька ретинальна томографія, оптична когерентна томографія). Середнє значення ВОТ у здорових осіб становить
15–16 мм рт. ст. Верхньою межею норми ВОТ є 21 мм рт. ст.

Золотим стандартом діагностики вважають апланаційну тонометрію за
Гольдманом, яку проводять за щілинною лампою (тонометр має подвійну призму, яку після анестезії ока та закапування флуоресцентного розчину прикладають до рогівки, призма освітлюється синім світлом і дає змогу бачити меніски у вигляді двох півкілець).

В основі цього методу лежить вимірювання співвідношення між ВОТ та
величиною сили, яку необхідно прикласти для дефорації рогівки. На результати вимірювання ВОТ можуть впливати біохімічні властивості рогівки, її товщина та еластичність.

Нормальними показниками рогівки вважають 540±30 мкм, а на кожні 25 мкм — 1 мм рт. ст. різниці від даних, отриманих при тонометрії. Тобто при показниках ВОТ у межах норми та тонкій рогівці ці дані автоматично стають критичними, іншими словами, розвивається глаукомний процес. Тому недоцільно враховувати лише показники ВОТ, не беручи до уваги інші дані.

Помірне підвищення ВОТ не вважають достатньою підставою для призначення лікування, але в разі довготривалого зростання його рівня понад 20 мм рт. ст. це може бути доцільним.

Гоніоскопія залишається важливим методом діагностики стану кута передньої
камери, що дає можливість лікарю вибрати найоптимальнішу тактику лікування. Статична комп’ютерна периметрія дозволяє виміряти світлочутливість сітківки та визначити межі поля зору. Ця інформація важлива не лише для діагностики та визначення стадії захворювання, а й для спостереження під час лікування
хворого на глаукому.

Підкреслимо, що дані, отримані окремо за допомогою того чи іншого діагностичного методу, не слід трактувати як остаточний діагноз. Його потрібно
встановлювати з урахуванням усіх клінічних даних та сімейного анамнезу.
Однак погіршення стану ДЗН є важливою прогностичною ознакою прогресування глаукоми.

Видано багато протоколів, ґайдлайнів і настанов, що регламентують заходи, яких потрібно вживати при глаукомі. Але єдиного шляху, на жаль, немає і не може бути, позаяк кожен випадок індивідуальний.

В осіб старше 40 років рекомендовано кожні два роки контролювати рівень ВОТ. Пацієнтів з обтяженим анамнезом належить обстежувати щороку, а за наявності скарг, характерних для глаукоми, — негайно. На нашу думку, з метою досягнення цільово- го рівня ВОТ доцільно проводити моніторинг пацієнтів з глаукомою кожні 2–3 тиж. При стабільному процесі контроль ВОТ необхідно здійснювати кожні 2–3 міс, поля зору — 3–4 рази на рік, оптико-когерента томографія ДЗН та стану
гангліонарних волокон — 1–2 рази на рік. Кожен випадок потребує
персоналізованого підходу, оскільки причин і форм глаукоми дуже багато.
Маніфестна глаукома залишається переважно недіагностованою чи її
діагностують надто пізно.